Діти з Долини Райдуг (Енн-7)

Люсі-Мод Монтгомері. Діти з Долини Райдуг 

Невпинні й неминучі зміни в житті Глена Святої Марії. Неподалік від Інглсайду оселяється сім'я нового пастора ― сам пан Мередіт, четверо його дітей і тітка Марта. Діти Блайтів віднаходять у нових сусідах щирих і добрих друзів; разом вони змінюються самі й змінюють долі інших ― пана Мередіта й красунь-сестер Вест, відлюдькуватого Нормана Дугласа, малої сироти Мері Ванс та подружжя Еліотів. Невідворотно ближчає й прихід страшного, загадкового Дударя ― але безтурботне дитинство триває, доки щасливої Долини Райдуг не огорнула тінь великої тривоги.

Книжки легендарної канадської письменниці Люсі-Мод Монтгомері (1874–1942) вже понад століття користуються величезним успіхом у всьому світі. Щороку вони видаються мільйонними накладами в США, Канаді, Австралії, країнах Європи та Азії.
Це сьома книжка із циклу про Енн Ширлі в чудовому українському перекладі Анни Вовченко.

Автор: Люсі-Мод Монтгомері

Переклад з англійської: Анна Вовченко

Дизайн обкладинки: Юрій Симотюк

Вік: 12+, дорослі

Рік видання: 2022

Рік першого видання: 2015

Обкладинка: тверда

К-ть сторінок: 272

Вага: 300 г

Формат: 130x200 мм

ISBN: 978-966-2647-23-5

Люсі-Мод Монтгомері

(30.11.1874 - 24.04.1942) - відома канадська письменниця і поетеса, авторка 23 романів, 530 оповідань і більш ніж 500 віршів; її надруковані щоденники нараховують більше 5000 сторінок. Найбільш відомий твір - про рудоволосу дівчинку з нелегкою долею «Енн із Зелених Дахів» (1908), одразу став бестселером і тільки за перші 5 років був перевиданий 32 рази. Вважається, що саме він надихнув Астрід Ліндгрен на написання книжок про Пеппі Довгапанчоху. У 1935 році письменниці було присвоєне почесне звання офіцера Ордена Британської імперії. Її твори були визнані культурною спадщиною Канади.

Популярність авторки та персонажів її книг активно використовується туристичною індустрією канадської провінції Острів Принца Едварда. У туристичні маршрути включено відтворений хутір-музей Green Gables, «населений» персонажами роману. У театрах йдуть мюзикли за книгами Монтгомері. Туристам радять відвідати шоколадний магазин, де «колись купувала цукерки сама Люсі Мод» тощо.

СЕРІЯ "ЕНН ІЗ ЗЕЛЕНИХ ДАХІВ":

Енн із Зелених Дахів

Перша книга

 

Енн із Ейвонлі

Друга книга

 

Енн із Острова Принца Едварда

Третя книга

 

Енн із Шелестких Тополь

Четверта книга

Енн у Домі Мрії

П'ята книга

 

Енн із Інглсайду

Шоста книга

 

Діти з Долини Райдуг

Сьома книга

 

Рілла з Інглсайду

Восьма книга

Уривок з книжки: 

Діти з’юрмилися на своїй звичній галявині – Фейт і Уна, Джеррі й Карл, Джем і Волтер, Нен, Ді й Мері Ванс. Нині вони влаштували бенкет з особливої нагоди, бо ж Джем востаннє сидів із ними в Долині Райдуг. Назавтра він їхав до Шарлоттауна, де мав навчатися в семінарії. Тепер вони втратять одного з найдорожчих товаришів дитинства і, попри бучне й веселе свято, у серці кожного озивався незнаний донині смуток.

– Там, у самісінькім заході сонця, є велетенський золотий палац, – показав Волтер. – Дивіться, як мерехтять його вежі – а на них багряні хоругви. Можливо, то звитяжець повертається додому з битви, і вони величають його.

– О, як я хотів би вернутися в давні дні! – вигукнув Джем. – Бути солдатом… славним генералом, переможцем. Я віддав би все, щоб лиш уздріти велику битву!

Джемові ще належало стати солдатом і вздріти битву – найбільшу зі знаних в історії, – але це чекало на нього в далекім майбутнім; а поки що та, чиїм первістком він народився на світ, гляділа своїх нащадків і дякувала Богові за те, що «давні звитяжні дні», якими снив її хлопчик, минули навіки, і синам Канади вже не доведеться ставати на прю «за прабатькові могили, за жертовники богів».

Тінь Великого Конфлікту ще не зійшла на світ, не огорнула його мертвотним холодом.

Хлопці, яким належало битися – а декому й загинути – на полях Франції й Фландрії, Галліполійського півострова й Палестини, були ще пустотливими школярами, перед якими лежав цілий світ; дівчата, що їхнім серцям належало боліти в розлуці з ними, лишалися чарівними юними створіннями, сповненими мрій та радісних сподівань.

Поволі гаснули пурпур і золото на сонячних вежах і хоругвах; поволі тьмяніла пишна слава призахідного звитяжця. У долину прокралися сутінки й діти вмовкли. Того дня Волтер знову читав свій улюблений збірник міфів і тепер пригадав, як колись, достоту такого ж вечора, що й нині, уявив Дударя, який невблаганно сходить у Долину Райдуг.

І хлопець заговорив – повільно та мрійливо, бо ж хотів дещо налякати своїх друзів; а втім, здавалося, мовби його вустами промовляє незвідана сила.

– Дудар іде сюди, – мовив Волтер, – він уже ближчий, аніж тоді, коли я бачив його вперше.

За спиною в нього має довгий тінистий плащ. Він грає на сопілці… і ми повинні йти за ним – Джем, Карл, Джеррі і я – далеко-далеко… ген за край світу. Слухайте… слухайте… чуєте звук його нестямної музики?

Дівчата здригнулися.

– Ти ж його тільки вигадав, – обурилася Мері Ванс, – і не роби так більше. Ці твої байки здаються геть справжніми. Я вже ненавиджу того дурного Дударя.

Проте Джем зірвався на рівні ноги, весело сміючись. Він стояв на невеличкій купині – високий, відважний, із ясним чолом та несхитним поглядом, і в Краю Кленового листка були ще тисячі таких, як він.

– Нехай приходить Дудар! – крикнув він і змахнув рукою. – Я радо піду за ним ген за край світу.