Рілла з Інглсайду (Енн-8)

Люсі-Мод Монтгомері. Рілла з Інглсайду​

Дія роману розпочинається 28 червня 1914 року ― у день, що назавжди змінив хід світової історії. Попереду в героїв – а передовсім у Рілли, наймолодшої доньки Енн і Гілберта Блайтів ― чотири складні й болісні роки тривоги, страху та жертв, пізнання болю втрат... а проте й невимовної любові та безцінного душевного розвитку на тлі великої війни. Надзвичайно щира, жива та завжди сучасна оповідь про звичне життя в незвичних, неприродних умовах, що назавжди змінить і персонажів, і читачів заключної частини циклу романів про долю Енн Ширлі.

Книжки легендарної канадської письменниці Люсі-Мод Монтгомері (1874–1942) вже понад століття користуються величезним успіхом у всьому світі. Щороку вони видаються мільйонними накладами у США, Канаді, Австралії, країнах Європи та Азії.

Це восьма й остання книжка із циклу про Енн Ширлі в чудовому українському перекладі Анни Вовченко.

Автор: Люсі-Мод Монтгомері

Переклад з англійської: Анна Вовченко

Дизайн обкладинки: Юрій Симотюк

Вік: 12+, дорослі

Рік першого видання: 2016

Рік видання: 2020

Обкладинка: тверда

К-ть сторінок: 328

Вага: 350 г

Формат: 130x200 мм

ISBN: 978-966-2647-28-0

Люсі-Мод Монтгомері

(30.11.1874 - 24.04.1942) - відома канадська письменниця і поетеса, авторка 23 романів, 530 оповідань і більш ніж 500 віршів; її надруковані щоденники нараховують більше 5000 сторінок. Найбільш відомий твір - про рудоволосу дівчинку з нелегкою долею «Енн із Зелених Дахів» (1908), одразу став бестселером і тільки за перші 5 років був перевиданий 32 рази. Вважається, що саме він надихнув Астрід Ліндгрен на написання книжок про Пеппі Довгапанчоху. У 1935 році письменниці було присвоєне почесне звання офіцера Ордена Британської імперії. Її твори були визнані культурною спадщиною Канади.

Популярність авторки та персонажів її книг активно використовується туристичною індустрією канадської провінції Острів Принца Едварда. У туристичні маршрути включено відтворений хутір-музей Green Gables, «населений» персонажами роману. У театрах йдуть мюзикли за книгами Монтгомері. Туристам радять відвідати шоколадний магазин, де «колись купувала цукерки сама Люсі Мод» тощо.

СЕРІЯ "ЕНН ІЗ ЗЕЛЕНИХ ДАХІВ":

Енн із Зелених Дахів

Перша книга

 

Енн із Ейвонлі

Друга книга

 

Енн із Острова Принца Едварда

Третя книга

 

Енн із Шелестких Тополь

Четверта книга

Енн у Домі Мрії

П'ята книга

 

Енн із Інглсайду

Шоста книга

 

Діти з Долини Райдуг

Сьома книга

 

Рілла з Інглсайду

Восьма книга

Уривок з книжки: 

24 вересня 1918 року.

Щойно я вклякла у місячнім сяйві при своєму вікні – і довго стояла так, славлячи й славлячи Бога.

Учора об одинадцятій вечора я сиділа тут, у себе в кімнаті, і писала лист Ширлі. Удома всі спали, крім тата, якого викликали до пацієнта. Задзвонив телефон, і я кинулася в передпокій, щоб узяти слухавку, доки прокинеться мама. То був міжміський дзвінок; голос у слухавці проказав: «Вас турбують із Шарлоттаунської телеграфної компанії. Надійшла міжнародна телеграма на ім’я лікаря Блайта…»

Я подумала про Ширлі й похолола… а тоді голос додав: «Із Нідерландів».

Телеграма була така: «Приїхав сьогодні. Утік із полону. Здоровий. Чекайте листа. Джеймс Блайт».
Я не зомліла, не впала, не закричала. Я не відчула ні радості, ані подиву. Я не відчула НІЧОГО – лиш остовпіла, як того дня, коли довідалася, що Волтер іде на війну. Я повісила слухавку й озирнулася. На порозі своєї спальні стояла мама. У старому рожевому пеньюарі, із довгою товстою косою, що спадала на спину, і ясними очима, вона здавалася зовсім юною дівчиною.

– Звістка від Джема? – запитала вона.

Як вона знала? Я не сказала ні слова по телефону, крім «так… так… так». Мама каже, що не знає, як саме, але вона таки ЗНАЛА. Вона не могла заснути, почула дзвінок – і вже тоді знала, що це новини від Джема. – Він живий… здоровий… у Нідерландах, – мовила я.

Мама вийшла в передпокій і відповіла:

– Тато у Верхньому Глені. Я зателефоную й розповім йому.Вона була дуже спокійна… зовсім інакша, ніж мала би бути, за моїми уявленнями. Але я теж була спокійна. Я розбудила Гертруду та Сьюзен і повідомила їм новину. Сьюзен відповіла: «Слава Богу», потім: «Чи ж я не казала, що Понеділок знає?», і наостанок: «Я заварю нам по чашечці чаю». Вона пішла на кухню, просто в нічній сорочці, заварила чай і примусила маму й Гертруду випити його… але я піднялася до себе, замкнула двері, уклякла біля вікна й розплакалася – так, як колись Гертруда, почувши свою велику радісну звістку.