Міфи для дітей

Ґжеґож Касдепке. Міфи для дітей

Ґжеґож Касдепке знайомить дітей з Олімпом, горою, де живуть грецькі боги, які без угаву бенкетують і веселяться. А ще – із Грецією звичайних смертних, де живуть люди й міфічні створіння. Робить це автор так кумедно й так незвично, що цю книжку із задоволенням читатимуть не лише дітлахи!

Міфи навчають і водночас розважають завдяки авторському почуттю гумору. Сучасна мова, якою послуговується Ґжеґож Касдепке, його дотепність та відчуття слова допоможуть дітям краще пізнати й полюбити античні часи, пробудити до них справжню цікавість...

Автор: Ґжеґож Касдепке

Переклад з польської: Божена Антоняк

Ілюстрації: Єва Поклевська-Козелло

Вік: 7-14 років

Рік видання: 2024

Рік першого видання: 2016

Обкладинка: тверда

К-ть сторінок: 200

Вага: 480 г

Формат: 165x215 мм

ISBN: 978-966-2647-34-1

Уривок з книжки: 

Аполлон саме вилежувався на травичці, мріючи хтозна про що. Щоправда, Зевс наказав йому пильнувати стадо корів – та це була не бозна-яка робота, адже корови самі паслись на галявині. Та й злодіїв не дуже слід було боятися – хто б наважився зачіпатися з таким могутнім богом, як Аполлон? 

Хто? Хе-хе, ну звісно, ж! Крихітка Гермес!

Гермес відклав цитру, обгорнув ноги листям, а тоді підкрався до корів. Звичайно, що сонний Аполлон нічого не помітив – він собі покусував травинку й витріщався на хмари, як завжди.

Зрештою, корів теж не збентежив хлопчисько, який повз по землі. Навіть тоді, коли він заходився обгортати їм ратиці листям. Адже їм треба було ще стільки всього з’їсти! Та й пізніше, коли Гермес гнав їх геть з галявини, жодна голосно не заперечила. З іншого боку, немає чого дивуватися – спробуй-но заперечити, коли в роті повно трави.

Та найкумедніше було попереду.

– А що це таке?! – Аполлон, нарешті, збагнув, що довкола панує якась дивна тиша. – Хто посмів?!

Та кричав він марно – корів наче язиком злизало. Найгірше, що й слідів не залишилося жодних!

Немов усе стало розчинилося в повітрі. «Ну, не відлетіли ж вони», – повторював спантеличений бог. Йому й на думку не спало, що злодій міг обгорнути коров’ячі ратиці листям. Бо ж він іще не знав, на що здатен Гермес... 

Тим часом маленький Гермес загнав ціле стадо в долину, де корови могли спокійно переночувати, а сам швидко побіг до своєї печери. На його щастя, Майя, зайнята приготуванням вечері, досі не помітила, що колиска стоїть порожня. Гермес тихенько прокрався досередини, а тоді гоп! – застрибнув під ковдрочку й удав, наче спить.

Та відразу почув біля печери розгніване сопіння. Це наближався Аполлон – блукаючи в пошуках стада, він зустрів селян, які бачили корів, що їх гнала мала дитина. Таке справді рідко можна побачити, про таке не забувають... Аполлон швидко пригадав, що Майя нещодавно народила сина.

І тепер стояв перед нею й скреготів розлючено зубами.

– Він украв мої корови! – гнівався Аполлон.

Майя дивилася на нього мов на божевільного.

– Мій синочок? – вражено перепитала вона. – Але ж він іще немовля!

Важко було це заперечити. Коли Гермес лежав у колисці, заплющивши оченята, він здавався милим і невинним – звісно, таке маленя не могло й двох крочків зробити само, а не те, що викрасти ціле стало корів...