Кошик
411 відгуків
Інтернет-книгарня видавництва "Урбіно"
+380 (63) 848-27-50

Нам як ніколи потрібні світлі й життєствердні книжки для дітей

Нам як ніколи потрібні світлі й життєствердні книжки для дітей

Божена Антоняк, фот. Іван Любиш-Кірдей

Божена Антоняк, фот. Іван Любиш-Кірдей

Божена Антоняк: «Нам як ніколи потрібні світлі й життєствердні книжки для дітей»

#мова і література

Автор: Марія Семенченко

Опубліковано: груд 7 2022

Поширити:

FacebookTwitter

Дванадцять років тому Анатолій Івченко і Божена Антоняк заснували у Львові видавництво «Урбіно», яке відкрило українським читачам книжки сучасних польських письменників, зокрема і тих, хто пише для дітей та підлітків. 

У розмові з Culture.pl Божена Антоняк розповідає про те, за що любить польські книжки для дітей та підлітків – сучасні та класику, що вдалося перекласти та видати за час повномасштабної російської війни в України та радить, які книжки польських авторів варто покласти під ялинку дітям.

Божено, ваше з Анатолієм Івченком видавництво «Урбіно» вже 12 років видає переважно польські книжки. Чому саме такий акцент? Чим вас привабила польська література у час, коли ви засновували видавництво? Її тоді було мало на українському ринку? Це ваша особиста любов до неї?

Ми справді починали 12 років тому з поляків. Але не з дитячих книжок, а з дорослих ретро-детективів Марека Краєвського, які мене тоді вразили. У нас на ринку тоді нічого схожого не було: ані ретро, ані так майстерно написаних історій, та й детективів було обмаль — якщо й читали, то переважно російських авторок, літературний фаст-фуд у поганих виданнях. Ми ж хотіли видавати якісно й красиво. До того ж, польська література й крім детективів пропонувала чимало — і всього цього в нас бракувало: якісних жіночих романів, підліткових книжок, сучасної «високої полиці», як-от Ольга Токарчук.

Почасти це справді особиста любов, адже ми з Анатолієм і без видавництва читали багатьох польських авторів, Анатолій взагалі чудово знається на польській літературі. Можна сказати так: ми видали перші книжки польського автора, бо вони були в нас унікальними, а далі вже поточилося якось само. Крім того, література поляків нам ментально близька — і це важливо.

Якою сьогодні є польська література для дітей та підлітків? Які її основні риси, знахідки, тематичне розмаїття? Що вам особливо імпонує?

Thumbnail

Божена Антоняк і Йоанна Яґелло. Фото надане Боженою Антоняк

Вона різна. І жанрово, і стилістично, і в тому, що стосується тематики й проблематики. У нас була донедавна велика проблема з підлітковою літературою. Бо її, по-перше, не було. Така собі лакуна, коли дитячі книжки вже не цікавлять, а переходу, такого важливого, — немає, пірнай відразу в дорослу (багато з нас так і робили, причому батьки, бувало, хвалилися, що «дитина в 13 вже читає Камю й Мопассана» (умовно)). Ну, але тут немає чим захоплюватися, бо доросла література, прочитана в підлітковому віці, засвоюється так собі. Коли я в 13 читала Бальзака чи Стендаля з домашньої бібліотеки, то купи речей не розуміла.

Мені імпонують якісно написані книжки. Добре написані. Які не нудно читати. Пропозиція на польському ринку величезна, і далеко не все справді є якісним, тож перш ніж виловити книжку, за яку потім не соромно, доводиться перечитати чимало.

Загалом мені імпонує багато речей, зокрема те, що в Польщі давно почали писати на побутові й соціальні теми для дітей: бідність, іншість, інвалідність, проблеми в родині, пошуки роботи, насильство… Мені важко сказати, яку проблематику дитяча й підліткова література Польщі не охоплює. Хоча дехто цим і зловживає, бо не може книжка складатися лише з нанизування проблем. Але домовмося, що я не дослідник польської літератури, хоч мене часто ним уважають. Я перш за все перекладач і редактор. Дослідження залишмо літературознавцям.

Наскільки зараз в Україні представлена польська дитяча література? Чи перекладаються знакові автори? Кого б ви хотіли ще перекласти/бачити на полицях українських книгарень і чому?

Зараз польських авторів видають дуже багато: від серйозних книжок для дітей і підлітків — до легких книжок, які, мабуть, теж потрібні. Мені приємно, що моду на польську літературу започаткували саме ми в «Урбіно», причому намагалися працювати в кількох сегментах: від того ж таки детективу й високої літератури до дитячих і підліткових книжок. Зараз моє бачення потрібності тих чи інших книжок дуже скоригувала війна. Я часто запитую себе: а воно доречно? Кого це зараз зацікавить? З іншого боку, суцільні книжки про війну не повинні домінувати в пропозиції для дітей. Мабуть, зараз як ніколи, нам потрібні світлі й життєствердні книжки без зайвого пафосу.

Чим польська література може бути цікавою українському читачеві, особливо зараз, коли російська війна зблизила наші народи?

Польська література завжди була нам близька, тому що ми проходили одні й ті самі процеси, зазнавали того самого впливу, а новітня історія показує, що мали й маємо спільного ворога. Я б сказала, що в польській літературі будь-який читач знайде своїх авторів і свої книжки — чи то буде мас-маркет, чи поезія, чи висока література. Поляки мають дуже розвинені жанри, які в нас зараз мало наповнені. Наприклад, біографії. Або репортажі.

Thumbnail

Божена Антоняк і Марцін Щигельський. Фото надане Боженою Антоняк

Розкажіть, як ви обираєте польські дитячі книжки на переклад? Є улюблені автори чи теми?

Ми стежимо за польським книжковим ринком. І відзначаємо для себе їхні новинки. Те, що хочеться прочитати самим (не завжди ми це видаємо, бо знаємо, що книжка не викличе широкого зацікавлення) і те, що хочеться перекласти й видати. Мушу сказати, що далеко не завжди наші смаки (а ми орієнтуємося передусім на них, а не на читацькі вподобання) збігаються з очікуванням більшості читачів. Нам обом подобаються книжки високохудожні, часто вони не викликають в читачів особливих рефлексій або просто видаються заскладними.

Мені дуже подобається, як пише Марцін Щигельський, його «Ковчег часу» для мене досі є еталоном книжки про війну очима дитини. Чудово пише Катажина Ририх, Анна Оніхімовська, Йоанна Ягелло. Це письменники, які говорять із читачем, як із дорослим: не опускаються поблажливо до рівня «ти ще малий і цього не зрозумієш», а називають проблему проблемою — названі речі легше долати.

Які переклади польських книжок для дітей вам вдалося видати з початку повномасштабної російської війни? І над чим працюєте зараз? Як війна змінила ваші видавничі плани і вподобання?

23 лютого ми відправили до друкарні в Харкові книжку Павла Павляка «Костик шукає друга». А вже через кілька годин нам подзвонили рідні з Харкова й повідомили, що на місто летять ракети й сунуть танки. «Костика» вдалося отримати аж в липні. Також ми видали книжку, яку почали готувати ще до війни і яка зараз нам здається дуже актуальною через важливість медицини в нашому сучасному житті, вміння надати першу допомогу тощо. Це книжка Анни Бартосик «На допомогу! або Медицина в давнину й тепер».

Зараз ми переважно займаємося підготовкою нових проєктів, і вони не завжди дитячі. Наприклад, я саме закінчую перекладати книжку польської авторки Магди Стахули «Ідеальна». Наступною в нас вийде книжка польської авторки про те, звідки беруться діти. Вона чудово написана, без зайвих моментів, які викликають в дитини збентеження чи незручність, і водночас заспокоює дитячу цікавість і захищає від того, що дитині розкажуть про все старші діти із зайвими подробицями. А ще вона чудово ілюстрована й побудована у формі запитань і відповідей дівчинки й мами.

Польські автори вже пишуть і видають книжки, що стосуються України та цієї російської війни. Чи плануєте щось перекладати? Чи варто все ж видавати для українського читача такі книжки від українських авторів?

Книжки про війну, яка триває, і яка — додам — триватиме невідомо-скільки, потребують особливого підходу. Написані «на потребу», вони рідко бувають об’єктивними й тим, хто «в темі», здаватимуться штучними й силуваними. Тому до книжок воєнної тематики я ставлюся дуже обережно. Нам і українські автори надсилають тексти, але я поки не зустріла жодного, який беззастережно взяла б у роботу. Варто видавати книжки і поляків, і українців, якщо це гарні, талановито написані книжки — ото й усе.

Коли ви вперше відкрили для себе сучасну дитячу літературу Польщі, що це були за автори та книжки?

Thumbnail

Книжка Моніки Утник-Стругали «Йдуть Свята». Фото надане Боженою Антоняк

У дитинстві. Я рано навчилася читати, тому після українських народних казок у мене відразу з’явилися польські й, звісно, польською. А сучасна польська література почалася з дитячої поезії Яна Бжехви, який, до речі, народився в Україні, у місті Жмеринка, і був кузеном знаменитого Болеслава Лесмяна (справжнє прізвище Бжехви — Лесман). Ці перші книжки є в мене досі, і своєму синові, коли той був маленьким, я їх теж читала. Згодом я зачитувалася книжкою Анни Каменської «Дівчинко, як тебе звати», я обожнювала її героїню з чудернацьким іменем Розалька й не менш чудесним прізвиськом Паливода. Дуже любила Януша Корчака.

Розкажіть про улюблених польських книжкових героїв з вашого дитинства. Про кого ви читали книжки або вам читали? Кого пам’ятаєте і любите? Які книжки польських авторів читали своєму синові?

Я «випробовувала» на синові всі дитячі книжки, які ми хотіли видати. Тож коли він був малим, ми разом читали і Касдепке (син обожнював «Міфи для дітей»), і Щигельського — «Ковчег часу» і «Театр Невидимих Дітей» в нього були одними з улюблених. Але читали ми й веселі детективи про Теося Кефірчика, і «Про Стівена Гокінга, Чорну Діру та Мишей-Під-Підлогою» Катажини Ририх. До речі, завдяки цьому син досить непогано говорить польською.

Поляки зараз активно перевидають свою класику, а також переосмислюють її, наприклад, є сучасна серія книжок, де Льолек і Болек відкривають Польщу, її традиції тощо. Чи доцільно зараз і нам перекладати польську дитячу класику чи варто все ж зосередитися на сучасній літературі для дітей та підлітків? Чому?

Дуже глибоке питання. Класику (не лише класику періоду ПНР, як-от згадані Болек і Льолек) перекладати, перевидавати, читати і знати потрібно завжди. Мене дуже турбують тенденції, які, мабуть, однакові і в Україні, і в Польщі, коли класичні твори вважають нудними, незрозумілими, непотрібними сучасним поколінням. В Україні до війни теж наввипередки переконували, що шкільна програма з української літератури — то суцільний плач і страждання, і дітям воно не потрібне, а давайте читати сучасне, бо воно зрозуміле й оптимістичне, а не оці всі Хариті й Горпини. Якщо рідна класика в дітей зведеться лише до кількох програмних творів, до того ж викладених малоцікаво й занудно (підручники літератури — от де сум насправді), то ці діти будуть позбавлені коріння. Їх буде легко пересадити в будь-яку іншу країну, переконати будь у чому, бо в них немає основи, і їм скрізь буде однаково.

Інша справа, що до класики треба дозріти, мати солідну базу, добре підґрунтя, і є речі, які точно краще читати в більш дорослому віці. Поляки теж нарікають на вивчення «Пана Тадеуша» й «Дзядів» у школі. А наша шкільна програма набагато складніша за польську. Зокрема з літератури. І творів для вивчення більше в рази. Часу на осмислення й проживання цих творів замало. Чому й процвітають різні скорочені перекази творів, якими кишить в ітернеті. Не знаю, чи в польських школах так само мордують дітей вивченням віршів напам’ять, але це повний нонсенс. Замість того, щоб відчути красу поезії, діти заучують її механічно, без жодних почуттів, крім хіба роздратування.

Інше поняття класики — це широко читані твори радянського періоду (сучасна класика). На думку відразу спадають «Тореадори з Васюківки», хоча сучасні діти слабо їх сприймають, бо це насправді дуже радянський твір з пошуками шпигунів, колгоспом та іншими принадами радянського життя. Загалом Нестайко був дуже в тренді в радянський період, і в мене враження, що Тореадорів переважно купують дітям батьки, які трішки ностальгують за дитинством. Чи потрібна така класика? Мабуть, що так, по-перше, це зразки гарної української мови, а по-друге, добре знати, що були інші часи й інші книжки.

Поляки мали таке щастя, що польською мовою класика, зокрема дитяча, давно перекладена. Скажімо, «Енн із Зелених Дахів» — це культова книжка, яка польською з’явилася через три роки після успіху в Канаді, тобто в 1911 році. Важливо, що в Польщі ще з 1990-тих років створюються нові й нові переклади класики (і Монтгомері, якщо я вже її згадала, перекладена десятком перекладачів), причому дуже вдумливі, коли перекладач відшукує нові сенси в тексті, дошукується, що саме мала на увазі авторка, виявляє численні неточності в попередніх перекладах (насамперед в класичному перекладі Розалії Берштайнової, яка перекладала навіть не з оригіналу, а зі шведської мови, бо першим перекладом був власне шведський).

Стосовно Льолека й Болека, то полякам пощастило їх мати, з українськими мультиками в радянський період був просто сум і біль. А сучасна серія дає можливість простим чином поєднати покоління: ці мультики дивилися ще бабусі й дідусі, мами й тати, тож це прекрасний спосіб об’єднувати родини.

Ви активно популяризуєте польську літературу в Україні. Завдяки вам українські читачі познайомилися і наживо поспілкувалися зЙоанною Яґелло, Марціном Щигельським, Емілією Дзюбак, Ґжеґожем Касдепке. У чому особливості, труднощі та радощі бути промоутерами польської дитячої та підліткової літератури в Україні?

Thumbnail

Божена Антоняк і Ґжеґож Касдепке. Фото надане Боженою Антоняк

Ми й Барбару Космовську відкрили українським читачам, і вона теж була гостем і Форуму видавців, і Книжкового Арсеналу, і Катажину Ририх, яка теж була на Арсеналі. Нам завжди було радісно відкривати українським читачам нових авторів, які швидко стають улюбленими, як-от Барбара Космовська чи Йоанна Яґелло, чиї книжки для підлітків були своєрідним вибухом на початку 2010-тих, і стало зрозуміло, що підлітки — це та «пропущена» ланка, яка досі мало чим могла розжитися в плані книжок, де йшлося би про їхні проблеми, їхні зацікавлення, їхні пошуки. Це прекрасні книжки із захопливими сюжетами, інтригою (так!), сповнені чудового гумору й позбавлені нудного повчання, бо вони не орієнтовані на усереднений портрет ідеального підлітка. Навпаки, підлітки зрозуміли завдяки цим книжкам, що вони можуть бути такими, якими є, що це нормально бути «жахливими», нормально мати проблеми, нормально закохуватися, що конфлікти з батьками — не лише в них тощо.

Божено, які книжки польських авторів для дітей та підлітків ви порадили б придбати на подарунки дітям до зимових свят?

Як прихильниця поєднання красивого і корисного я не можу не порадити чудову книжку «Йдуть свята. Про Різдво, святого Миколая й новорічні традиції на світі» Моніки Утник-Стругали з ілюстраціями Єви Поклевської-Козелло. Це справжня книжкова насолода! Книжка розповідає, як готуються до Різдва й новорічних свят в різних країнах світу, які звичаї із цим пов’язані, як створювалися неодмінні атрибути сучасного Різдва, наприклад, фільми з різдвяною тематикою (хоч би й «Сам удома»), багато уваги надається давнім легендам, віруванням, традиціям, приготуванню святкових страв тощо.

Під ялинку доречно покласти книжки Йоанни Яґелло із циклу про Лінку Барську: «Кава з кардамоном», «Шоколад із чилі» «Тирамісу з полуницями», «Молоко з медом». І, звісно, «На допомогу! або Медицина в давнину й тепер».

Марія Семенченко

Автор: Марія Семенченко

Журналістка, редакторка. Друкувалися у таких медіа, як: Reporters., ZN.UA, Читомо, Mind.ua, Локальна історія та інших. Співпрацювала з PEN Ukraine, зокрема готувала серію матеріалів про кримськотатарських політв’язнів у межах медіапроекту #EmptyChairPeople. Серед професійних зацікавлень – соціальна й правозахисна тематика, людські історії, культура. Зараз активно залучена у два інформаційні волонтерські проекти – «War. Stories from Ukraine» та «Post To Stop War In Ukraine».

Наскільки вам зручно на сайті?

Розповісти Feedback form banner