Останній ельф

Сільвана Де Марі. Останній ельф 

Йорш, останній на світі ельф, добре знає, як воно – бути не таким, як решта. Утративши родичів та загубившись посеред спустошеної країни, у якій безперестанку ллє дощ, він утратив надію на порятунок. І тим більше не сподівався, що допомога надійде від найлютішого ворога ельфів – людини, яка тільки й знає, що звинувачувати ельфів у всіх своїх нещастях. Випадкова зустріч із Сайрою та Монсером змінить їхні життя. Люди навчаться вірити у власні сили й згадають, що крім ненависті та страху на світі є інші почуття. А Йорш муситиме відшукати останнього дракона, щоб здійснилося давнє пророцтво, яке стверджує: саме він, останній ельф спричиниться до народження нового світу, де всі істоти житимуть у згоді...

Роман Сільвани Де Марі читається неймовірно легко, та насправді це напрочуд глибока книжка, у якій ідеться про найважливіше: про страх перед самотністю й відсутністю любові, змужніння й відповідальність за світ, у якому живеш.

«Останній ельф» – перша частина трилогії всесвітньо відомої італійської письменниці. Роман перекладено більш ніж 20-ма мовами.

Книга входить у шкільну програму з літератури в Італії.

НАГОРОДИ:

• премія «Банкарелліно» та премія Андерсена в Італії
• премія «Prix Imaginales»  у Франції - як найкраща книга в жанрі фентезі
• премія Американської Асоціації Бібліотекарів у США - як найкраща зарубіжна книжка для молоді
• премія Дитячого Журі в Латвії
• роман увійшов до Почесного списку Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги (IBBY) у 2006 році

Автор: Сільвана Де Марі

Переклад з італійської: Роман Скакун

Шрифт обкладинки й заголовків: "Kotyhoroshko" Богдана Гдаля

Вік: 12+

Рік видання: 2019

Обкладинка: тверда

К-ть сторінок: 312

Вага: 400 г

Формат: 145x200 мм

ISBN: 978-966-2647-63-1

Сільвана Де Марі

Італійська письменниця, психотерапевтка, лікарка. Працювала хірургом в Італії та Ефіопії, згодом почала займатися психотерапією в Турині.

Відома у всьому світі як авторка роману-фентезі «Останній ельф», вперше опублікованого 2004 року італійською. Лауреатка численних міжнародних премій. 

Уривок з книжки: 

– Який же ти гарний, – сказав маленький ельф тролеві веселим, ба навіть замріяний голосом. Ніжність і приязність, що бриніла в його голосі, луною відбилася в головах усіх, хто його чув. На якусь мить усім присутнім передалася часточка його радості й віри в життя, яке породило таке прекрасне створіння – троля.

– Який великий! Знаєш, ти перший троль, якого я бачу! Ти… солідний. Так, солідний. Бабуся не казала, що тролі бувають такі гарні…

– Га.. га… гарний, – троль почав потроху оговтуватися.

Він не відважувався навіть дихнути. Якусь мить здавалося, що його обличчя навіть змінило вираз – чи то пак набуло якогось виразу.

– Гарний, так. Бабуся теж ніколи не бачила тролів. Вона казала, що із тролем можна зустрітися тільки раз – перший і він же останній. Не знаю, що вона мала на увазі. Напевно, хотіла сказати, що тролів дуже мало й добре, коли побачиш такого бодай раз за все життя! Отже, мені пощастило! Я такий щасливий: зустрів троля, та ще й такого гарного!

–  Га… га… гарний? – знову пробелькотів троль.

– Це правда, що ти скрізь мандруєш і ніхто тебе не спиняє? – не вгавав малий. – Правда, що ти обходив цілий світ? Навіть отам за пагорбами? Правда, що ти бачив море? Це правда, що море існує? Ну, ота велика вода, якій не видно краю, – як широка лука, тільки замість трави – вода. Мабуть, гарно бути тролем. Дуже гарно.

–  Га… га… гарно? – пробурмотів троль.

– Так, справді гарно. Це честь познайомитися з тобою. Мене звати Йоршкрунскваркйолнерстрінк.

– Ой, шкода, що ти кашляти. Ти давай казати ще, що троль гарний.

– Гарний-прегарний. Просто чудовий, – малий був неначе заворожений, а голос його – усе ще замріяний. –  Такий великий. Гарно, мабуть, бути таким великим.

Голос маленького ельфа був лагідний, але водночас чарівливий, як подув весняного вітру. То була лагідність, що проймала саму душу й заколисувала її.

– Ельф ням-ням їсти, але цей казати, я га… га… гарний.

– Та ну, я вже не вірю в ці байки, – заявив маленький ельф, нітрохи не збентежившись. – Я знаю, що ти мене ні за що не з’їв би. Це в тебе просто іронія!