Привіт, вовки! (цінник)

Дорота Касьянович. Привіт, вовки!

Герой цієї повісті, одинадцятирічний Філіп, наділений неймовірною уявою, і це рятує його від одноманітності повсякдення, самотності й цілковитого нерозуміння з боку батьків. Навіть найкращий друг знайшов собі крутішого приятеля й охолов до спільних ігор. Несподівано Філіп знаходить друга у вигляді своєї тітки, старшої маминої сестри. Проте мама, схоже, не дуже схвалює постійні синові поїздки до тітоньки-письменниці. Ще б пак! Вона свято впевнена, що її сестра - найщасливіша людина на світі: у неї купа грошей і вона не мусить працювати. Бо хіба це серйозна робота - писання книжок? Якби вона займалася справжньою роботою - була б інша справа.

Філіп уже наперед знає, що ніколи не зізнається мамі в тому, що теж намагається писати книжку... Книжку, в якій кожен упізнає себе. Чи готові дорослі до таких відкриттів? І чи стане в них мужності зізнатися у власних помилках?

Автор: Дорота Касьянович

Переклад з польської: Божена Антоняк

Дизайн обкладинки: Агата Дудек

Вік: 11+

Рік видання: 2018

Обкладинка: тверда

К-ть сторінок: 232

Вага: 380 г

Формат: 145x200 мм

ISBN: 978-966-2647-48-8

Уривок з книжки:

Йшли неквапом. Тітка трохи розповідала про Маґду: що задоволена, бо знайшла гарну роботу. Стала секретаркою в голландській фірмі в Лондоні, між іншим, завдяки тому, що добре знала не лише англійську, а ще й голландську. А ще їй допомогло те, що мала вищу освіту. Тепер Маґда працювала по десять чи й по дванадцять годин щодня, але була задоволена. Навіть щаслива.

–     Мені здавалося, що коли стільки працювати, як мої батьки, то не можна бути задоволеним. І щасливим теж ні.

–     Твої батьки напевне втомлені. Знаєш, Маґда все-таки молодша за них, і в неї немає родини, яку треба утримувати. А така фірма – це добряче випробування. І відповідальність.

–     А не можна бути водночас утомленим і щасливим?

Якусь хвилину тітка мовчала.

–     Можна. Звісно, що можна, – сказала вона нарешті.

Вони саме проминали крамницю, коли почувся гуркіт двигуна. На тиху вуличку звертала велика вантажівка, що виглядала, наче фургон.

–     Організація перевезень, – сказала тітка.

–     Хто? – перепитав Філіп, бо не дочув.

–     Організація перевезень, – повторила тітка трохи голосніше.

–     А хто це? Ти його знаєш? – поцікавився Філіп.

–     Кого? – здивувалася тітка.

–     Ну, отого Перевезня!

–     Якого Перевезня?

–     Ну, цього, – Філіп кивнув на вантажівку.

І цієї миті водій заглушив двигун. Запанувала приємна тиша.

–     Якого Перевезня? – знову запитала тітка й раптом збагнула. І почала так сміятися, що замалим не сіла на тротуарі. А заспокоївшись, запитала: – І як же звуть цього пана Перевезня?

Філіп теж зрозумів. Тепер уже він вибухнув сміхом.

На вантажівці виднів великий синій напис: «ПЕРЕВЕЗЕНЬ».

Філіп кивнув головою.

–     Цього Перевезня можуть звати, приміром… приміром… Дарій, – вирішив він. – У мене є такий дядько, його звуть Дарій Пшерацький. Класно, правда?

–     А може, – підхопила тітка, – не Дарій, бо ж Дарій уже існує, а скажімо…  Пролетарій? Чи, може, Сценарій? Що скажеш? Сценарій Перевезень.

І обоє голосно засміялися.

–     А Сценарій Надобраніч? – кинув Філіп.

–     Оце клас! – вигукнула тітка. – Фірма Сценарія Надобраніча рекомендує безболісні й абсолютно непомітні для вас перевезення.

–     А Сценарій Перевезень, який теж хотів би організовувати перевезення, не має сценарію перевезень.

–     І нарису кошторису, – додала тітка Агнешка.

Вони перекидалися усіма словами, що спадали їм на думку, перебивали одне одного й реготалися до сліз.

–     А знаєш, хто такий кавун?

–     Ну, звісно! Той, хто понад усе любить каву! Любить кавувати, але не любить чаювати.

–     Ох, тоді той, що любить чаювання, мав би зватися… чавун?

–     Ні, це щось геть інше.

–     А що ти скажеш про слово «незабаром»?

–     Де? Не за баром? А де тоді? За парканом?

–     А підручник?

–     Ну, якщо є підручник, то має бути й підніжник? Або підголівник?

–     А якщо можна заслонити, то чому не можна зажирафити? Або заведмедити?

–     А ще: якщо хтось наїжачується, то чому ніхто не наборсучується? Чи не набегемочується?

–     Подумай: мухомор є, а комаромора нема!

–     Оголошую перерву! – тітка Аґнешка зупинилася, усе ще сміючись. – Бо перед нами якраз славетна, проте мало кому відома лука.

Філіп занімів, уражений. Те, що він побачив, виглядало просто неймовірно.